6 тижнів тому
(01.09.2017)

Блиск і злидні громадянської журналістики Дніпра

Блиск і злидні громадянської журналістики Дніпра

На початку це всіх надихало, тепер – усі роздратовані. Певно, через те що більш суперечливою ніж громадянська журналістика може бути лише регіональна громадянська журналістика.

Що це таке?

Громадянська журналістика, згідно із Вікіпедією, відрізняється від усіх інших своїм аматорським підходом. Англомовна Вікі закликає відрізняти громадянську журналістику (citizen) від civic та community journalism. Оскільки останні дві робляться все ж професіоналами за активної участі пересічних громадян, у той час як citizen – це абсолютна прерогатива любителів. Переважна більшість дослідників погоджуються в тому, що громадянський журналіст працює не за гроші, а заради громадянської позиції – на захист свободи слова та демократичних принципів. Нагородою вважаються визнання та довіра аудиторії. Американці також називають це вуличною журналістикою (street journalism), що здається, найбільш влучно описує її особливості. 

Усі ці півтони слабко виражені в Україні, втім основний напрямок присутній. Громадянська журналістика стала у нас в країні особливо актуальною у 2014-му, під час Революції Гідності. Згодом, коли увага українців почала повертатись до подій у регіонах, з’явився і децентралізований варіант цього руху. На тлі постреволюційного тотального падіння довіри до масових ЗМІ, думки пересічних громадян виглядали справжньою альтернативою. У професійній спільноті таку журналістику прийнято вважати вкрай суб’єктивною і тому непрофесійною. Але аудиторія часто схильна приймати суб’єктивність за правду. Крайня емоційна забарвленість інформаційного матеріалу здається споживачу ознакою духу свободи слова. До того ж, це «весело». А в українській ментальності веселощі це антидот до будь-якої катастрофи. І, якщо вибір не багатий, то яке із лих менше – суб’єктивність громадянської журналістики або ангажованість масових ЗМІ політичними силами та фінансовими групами?

Громадянський журналіст або активіст?

У Дніпрі громадянських журналістів традиційно називають активістами. Так склалося через незнання, через небажання визнавати цей рух або через його небагаточисельність – складно з’ясувати – але активістами себе у Дніпрі називають і самі громадянські журналісти. Чи є назагал між ними різниця? І ті, і інші концентруються на соціально важливих явищах і процесах, які ігнорують офіційні органи. Громадський активіст вдається до конкретних дій для вирішення тих чи інших проблем. Громадянський журналіст висвітлює процеси та явища, які ігноруються офіційними ЗМІ через об’єктивні або суб’єктивні причини. Але ж немає ніякого протиріччя в тому, що це може бути одна й та сама людина.

«Громадянський журналіст є активістом апріорі, оскільки доносячи інформацію про суспільну діяльність, акції протесту тощо певним чином долучає себе в цей процес, — коментує експерт Інституту масової інформації Роман Кабачій, — показовим є приклад у Кіцмані Чернівецької області, де місцевий лісгосп подав до суду і головну редакторку видання, котра висвітлювала акції протидії вирубкам лісу, — її зарахували також до активістів. Інше питання, як саме журналіст висвітлює такого роду події. Чим більш професійнішими будуть його матеріали, чим менше буде емоційної складової, тим швидше можна буде говорити про народження повноцінного ЗМІ, а не лише чогось такого як "громадський портал".»

Дніпровський сайт “ЗОВ” працює з 2011-го року та позиціонує себе як ресурс громадянської журналістики, яка спеціалізується на темі безпеки дорожнього руху, взаємодії з ДАІ, а сьогодні з патрульною поліцією, захисту прав водіїв та поліпшення дорожньої інфраструктури. Представники ресурсу добре відомі у Дніпрі В’ячеслав Поєзднік, Олександр Слободенюк та Всеволод Новохатько. Радикальна суб’єктивність, далекий від офіційного стиль спілкування та вузька спеціалізація, якої часто не вистачає регіональним журналістам, — сформували солідну аудиторію.

У 2015-му “ЗОВ” демонструє один з найрезультативніших своїх кейсів. Активісти відшукали підозрілий автомобіль “Пріус”, який був переданий міському відділу поліції Дніпра Міністерством внутрішніх справ для службових цілей, але на авто були розміщені номери приватного зразку. З’ясувалося, що державний автомобіль поліцейські чиновники використовували як особистий. Таких авто журналісти ЗОВ у Дніпрі знайшли 7 штук. За “дніпровським досвідом” такі автомобілі було знайдено ще у 12 регіонах України.

“Після цього я отримав повістку до армії, — розповідає В’ячеслав Поєзднік, — рік був там, потім повернувся і якось вже було не до того. Я вже два роки нічого не роблю для сайту ЗОВ, так, щось пишу у себе на сторінці, але навряд чи це ще громадянська журналістика, скоріше просто займаюсь тролінгом”. Однією з останніх акцій, у якій Поєзднік брав участь, була акція проти незаконної автомобільної парковки біля залізничного вокзалу Дніпра, де представники ЗОВу та громадські активісти вимагали припинити незаконний збір коштів “на руки” та встановити легальні паркомати, повернувши тим самим гроші у бюджет міста. Тоді заступник начальника комунального підприємства “Міськавтопарк” Володимир Бацун особисто підтвердив В’ячеславу Поєздніку у відео, що парковка є незаконною, проте покарання за шахрайство КП так ніхто і не поніс. “Ми п’ять років займалися цим, безкоштовно, бігали, багато чого зробили, але тепер я не бачу у цьому сенсу. Мені здається, що стало ще гірше ніж було “до”. Всі все про всіх знають і нічого не змінюється”, — каже В’ячеслав.

Де закінчується громадянська журналістика?

Загальна роздратованість діяльністю громадських активістів та громадянських журналістів все збільшується. Очільником таких настроїв у Дніпрі можна без вагань назвати міського голову Бориса Філатова. Не проходить і тижня, аби мер на своїй сторінці у фейсбук не поскаржився на “шизанутих” або “проплачених” активістів. “Я просто втомився від порад”, — пояснює свої емоції Борис Філатов.

“У нас всі хто проти Філатова – той за Вілкула. Це вже навіть не смішно, -говорить громадянський журналіст Олександр Слободенюк, і додає, — увесь цей рух спаплюжено людьми, які використовують це у своїх інтересах. Я не можу змусити чиновників працювати за законом, але можу доносити певну інформацію до своїх підписників. Якщо хтось почитавши мене припинить сплачувати за незаконні парковки, то для мене це вже супер-результат. Боротися треба і саме у такий спосіб, через освіту людей”.

Монетизація громадянської журналістики та діяльності загалом, вигідна провладним чиновникам у боротьбі з небажаною критикою, опозиційним політичним силам у боротьбі із провладними чиновниками, новим політичним силам чи особам у напрацюванні авторитету. Та навіть окремим громадянським журналістам чи активістам, які втомилися або вигоріли і згодні перетворити свої зусилля бодай на грошову винагороду, якщо вони не призвели до видимих суспільних змін. Не вигідно це лише громаді.

Регіональні приватні ЗМІ, які на зорі свого існування виглядали як єдина альтернатива застарілим державним медіа, сьогодні нічим не відрізняються одне від одного: джинса, передруки прес-релізів, піар власників за передвиборною чи кризовою потребою. Схоже, що тепер роль цієї альтернативи в регіонах можуть виконати лише громадянські ЗМІ. І гарна новина полягає в тому, що головним ресурсом є вже не примарний приватний капітал, а бажання громади, зокрема – кожного окремого громадянина.

 

Валерія Мальченко, регіональна представниця ГО “Інститут масової інформації” у Дніпропетровській області

 

Матеріал підготовлено в рамках Українського медійного проекту (У-Медіа), що виконується міжнародною неурядовою організацією «Інтерньюс» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Поширити на Facebook Поширити на Twitter